Марія Дольницька 1919 р.

Поволі, поволі імена українських мистців-еміґрантів повертаються в Україну. Не відбувається це так, як би воно властиво повинно бути - індивідуальними виставками у великих культурних центрах та появою монографій про їхню творчість, поки що, значно скромніше - принагідними статтями з кількома невиразними ілюстраціями в нашій періодиці.

На „повернення на батьківщину"чекае й талановита малярка, єдиний наш майстер емалі XX віку - Марія Дольницька.
А працювала вона не так аж далеко, у Відні, час від часу приїздила до Галичини та мала постійний контакт із львівськими мистцями, але марно було б шукати сьогодні в наших музеях її творів і не знати, чи збереглося бодай кілька її праць у приватних збірках Львова.
Емаль дуже стара, надзвичайно тривка і шляхетна мистецька техніка. В княжій добі Київ був славний з ювелірних емалевих виробів, а їх рідкісні примірники прикрашають тепер деякі американські музеї. Ця мистецька техніка відродилася у нас знову в XVII-XVIII ст., головно, в церковному мистецтві. На жаль, оригінальних пам'яток з цих часів майже нема в Україні, окрім кількох чаш, панагій та мітр.
Після тривалого періоду занепаду в нашому мистецтві техніку емалі відновила Марія Дольницька в 20-х роках нашого століття (щоправда, перед нею зробила кільканадцять творів в емалі Олена Кульчицька під час навчання у Відні).
Сьогодні техніка емалі знаходить в Україні зацікавлення серед молодших мистців і треба сподіватися, що вони піднесуть це мистецтво на такий рівень, яким він був колись у Києві.
Марія Дольницька працювала в емалі близько 40 років, опанувавши всі таємниці цієї нелегкої техніки, до яких вона додала ще й свої винаходи (емаль на металевій сітці, „шнуркова" техніка).
Під технічним, тематичним і стилістичним оглядами її творчість доволі різноманітна й багата.
Дольницька працювала в перегородчастій і мальованій емалі, застосовуючи інколи ці обидва способи в одному творі. У першому періоді творчости вона надавала перевагу перегородчастій техніці, яка більше відповідала композиціям і неовізантійському стилю, натомість твори в модерних стилях виготовляла переважно мальованою технікою.
Теми брала з біблійних та євангельських історій (Рай, Страшний Суд, Мойсей, Христос, Богородиця, В'їзд до Єрусалиму, Христос на Оливній Горі, Благовіщення, Стрітення, Ангели, св. Миколай та інше), з давньої грецько-римської міфології (Атена, Аполлон, Орфей, Музи, Евридіка), з класичної літератури (Данте), з візантійсько-українського середньовічного іконопису (Мадонни, Покрови, Різдва), з українського фольклору, народного побуту та із сучасного життя.

Знайдення Мойсея.
12x14 см, мальована емаль, 1928 д-р Берта Розенталь, Тель Авів, Ізраїль

Різдво.
11.5x7.5 см, мальована емаль, 1928-1930 д-р Володимир Попович, Ґент, Бельгія

Богородиця.
15x22 см, триптих, мальована емаль, 1930-1938 пані Труді Гейман, Ейпен, Бельгія

Св. Юрій - емаль.
13x19 см. 1960 pp.
(З колекції д-ра М. Кузьмовича)

Найбільше праць створила Дольницька в ділянці релігійного мистецтва, але велика кількість творів була присвячена й українській тематиці. Це переважно композиції з гуцулами та до текстів народних пісень. Коли йдеться про гуцульські мотиви, то вони були дуже в моді в малярстві і в літературі на західноукраїнських землях на початку XX ст. (О.Новаківський, І.Труш, О. Кульчицька, А. Манастирський, М. Бутович), подібно, як козаки-запорожці були тоді улюбленою темою мистців східної України (С.Васильківський, М.Пимоненко, М.Самокиш, А.Ждаха, І.Шульга).
І хоч Долинська на Гуцульщині не бувала, вона надто багато працювала, щоб вивчити якнайдокладніше побут і ношу гуцулів; і тому ці твори виглядають так достовірно, немовби були зроблені в Жаб'ю, а не у Відні (йдеться тут не так про етнографічну описовість, якої в стислому значенні і не було, а про саму атмосферу життя верховинців). Гуцульська серія Дольницької з 1930 років виготовлена в дусі експресіонізму, її персонажі -здорові, сильні, повні енергії легіні й дівчата.
До українських тем малярка повернулася знову в старшому віці, чи це був вплив ностальгії, чи, може, з уваги на українських покупців з Америки, що бажали мати „щось рідного", - важко сказати. Тепер вона черпала натхнення переважно з українських пісень та з історії і виготовляла декоративні композиції в кольоровій гамі, витвореній в нашому народному мистецтві (Веснянка, Верховина, Червона калина, Кину кужіль, Молода українка, Зажурена Україна, княгиня Ольга, Запорожці).
Залежно від сюжету Дольницька вибирала відповідний до нього стиль. Одні праці були в дусі візантійсько-українських ікон, інші - під впливом античного мистецтва, ще інші - в сучасних стилях - символізму, експресіонізму та декоративних праць. При цьому вона завжди давала нові, власні композиції, свій сміливий і спрощений рисунок та щедрий колорит, не наслідуючи, ні зблизька ні здалека, відомих майстрів чи творів.
З великої кількости творів на релігійні теми - одні можна назвати „нео-візантійські", інші є більш реалістичні, схожі на стиль італійського ренесансу. Проте її праці, що їх називаємо нео-візантійські, лише з першого погляду нагадують візантійський стиль і то передовсім завдяки традиційним композиціям, добре відомим з іконопису, бо рисунок у них скоріше подібний до готичного - постаті сильно видовжені, стрункі, в русі, з широкими жестами, обличчя з виразною мімікою, отже, досить далекі від гієратичної статики візантійських іконних святих.
Попри її велику стилістичну різноманітність, у творчості Дольницької спостерігається своєрідна атмосфера, специфічний настрій, спільний для всіх її праць - смілива творча уява, сильна казкова поетичність, ліричність, одверта щира радість, легка наївність та багато людського тепла, нема нічого штучного, розрахованого на швидкий ефект чи на прикрашення дійсности.
Вибір стилістичного підходу залежав не лише від самого сюжету твору, а й також від часу, в якому він був створений, бо ці самі теми Дольницька трактувала інакше на початку своєї творчости, а цілком інакше вирішувала пізніше. Наприклад, її численні Мадонни з 1920-1940 pp. стилістично наближені до українських ікон, натомість пізніші твори виглядають цілком модерно з дуже простим спільним рисунком у двовимірних композиціях, як це буває в площинному, декоративному малярстві. Подібне було із зображенням Христа - в Страшному Суді чи на Оливній Горі (1930 pp.) постать Ісуса представлена під впливом візантійського іконопису, а вже в композиціях Добрий пастир (1955), Христос (1959) фігури мають надто спрощений рисунок і майже Пікасівський профіль, а серія малюнків Терплячий Христос (1964) зображена в експресіоністському стилі.

Гуцули.
13x15 см, перегородчаста емаль, 1957 д-р Аристид Вирста, Париж, Франція

Гуцулка з коровами.
8x8 см, мальована емаль, 1935 пані Олена Веселовська, Монтреаль, Кве., Канада

Зажурена Україна.
18x9 см, перегородчаста емаль, 1960 д-р Гілярій і пані Рома Чолган, Бруклин, Н.Й., США

Якщо йдеться про сам вибір історичної та літературної тематики, то на нього мало вплив віденське мистецьке середовище, в якому академізм та взагалі класичний стиль були довго в пошані. Віденське замилування літературними сюжетами збігалося тісно з особистими зацікавленнями нашого мистця, відповідаючи її романтичній вдачі, бо Дольницька дуже любила літературу й театр. Уже змалку вона мріяла стати акторкою (прекрасно декламувала поезії), але через малий зріст її не хотіли прийняти до театру. Живучи у Відні, вона мала можливість цікавитися театральним життям, а відвідини опери і театрів були чи не єдиними її приємностями в житті.
Однак Дольницька не заплющувала очей на нові мистецькі напрямки і виконала чимало праць у новітніх стилях - символізму, експресіонізму та декоративізму, в яких вона почувалася цілком вільно і завдяки їм її творчість належить до сучасного мистецтва на рівні інших європейських мистців.
Критики високо поцінували колорит Дольницької, визнаючи її тонке відчуття барв та їх гармонійне поєднання в добре відчутих тональностях.
Тут слід нагадати, що в емалевій техніці доволі тяжко видобувати бажані кольори, бо їх інтенсивність та якість залежать великою мірою від самого процесу випалювання в печі - від часу і температури. Щоб не мати прикрих несподіванок, Дольницька дуже старанно готує весь процес випалювання. Велику силу нашого кольориста ще краще пізнати в її пастелях, акварелях та енкавстиці.
На загал, колорит Дольницької інтенсивний, насичений, з часто уживаними червоною і синьою барвами на темному тлі. В емалі на релігійні теми в неовізантійському стилі тло буває золоте, а кольори є врочисто радісні. В експресіоністських творах (пастелях) колорит темний, багато чорної барви з білими проблисками.
Дуже сильні кольори в її енкавстичних малюнках, їх сила дорівнює емалевим кольорам, але без світла і блиску емалі.
Крім творчости в емалі, Дольницька виявила себе також у малярстві, передовсім у молодшому віці, працюючи пастелями, акварелями і значно менше олійними фарбами. Вона тоді малювала головно портрети на замовлення, рідше композиції на міфологічні і релігійні теми та ілюстрації до австрійських легенд.
Дольницька любила також рисувати, і в роках 1915-1921 зробила сотні рисунків жіночих та чоловічих актів (олівець, вугіль, туш). її рисунки актів цікаві тим, що схоплюють загальні лінії людського тіла без зображення рельєфу чи деталей, бо її цікавила не так анатомія, як самий рух та пропорції тіла.
Малярство Дольницької перебувало під впливом символізму та експресіонізму. До найбільш експресіоністських праць можна віднести серію акварелей Терплячий Христос та композиції на тему апокаліпси (пастелі).
Під час совітської окупації Відня (1945-1955) Дольницька знову повернулася до малярства, бо, переховуючись від радянських репресивних органів, які полювали за нею, як і за іншими українськими емігрантами в Австрії, не могла їздити до своєї робітні з емалевою піччю і тому обмежилася малярською працею в хаті.
До цього періоду належать її пастелеві портрети і автопортрети. Намалювала вона тоді ж небагато творів у призабутій давній техніці енкавстики, яку досліджувала довгі роки і навіть зробила деякі відкриття, що були опубліковані у фаховій літературі. її енкавстичні малюнки на дереві - це людські фігури, здебільше самі обличчя та портрети. До речі, малярство Дольницької в техніці енкавстики є, мабуть, досі єдине в українському мистецтві.

Дафне і Аполлон.
Промір 13 см, перегородчаста емаль, 1965 д-р Гілярій і пані Рома Чолган, Бруклин, Н.Й., США

Ангели . Деталь з триптиха Мадонна.
14.5x5.5 см, перегородчаста емаль, 1955 д-р Аристид Вирста, Париж, Франція

Різдво.
8.5x13 см, шнуркова емаль, 1965 д-р Гілярій і пані Рома Чолган, Бруклин, Н.Й., США

Марія Софія Дольницька народилася 1 січня 1895 року в родині судді Антона Дольницького і Йосифи з дому Охримович у Львові, там провела вона молодість і закінчила середню освіту. Мистецтво студіювала в Мистецько-промисловій школі у Відні 1911-1918 роках (емаль, рисунок, малярство), серед її професорів був відомий маляр Оскар Кокошка, він учив її рисувати.
Після закінчення студій вона залишилася у Відні, де проживала аж до смерти (27 жовтня 1974), за винятком чотирьох років, проведених в Америці (Міннеаполіс, Філадельфія -1921 - 1925). Вона обрала Відень за місце осідку з двох причин: перше, її рідня (батьки і старша сестра) жила у Відні, де батько був суддею найвищого трибуналу, друге, після І Світової війни економічно-політична ситуація в Галичині була дуже несприятлива для українських мистців і, мабуть, не змогла б вона у Львові вижити зі своєї професійної праці.
У перші роки творчости Дольницька працювала в емалі і в малярстві (пастель, Гуаш, акварель, зрідка олійними фарбами), але від 1931 року перейшла виключно на творчість в емалі. Влаштувала свою власну робітню, в якій недовго працювала разом зі шкільною товаришкою - маляркою емалісткою Ольгою Окуневською. Після виїзду Окуневської до Берліну її товаришем по праці став Отто Недбаль, золотар і майстер металевих мистецьких виробів, який одружився з Дольницькою в 1936 році. Дітей вони не мали і в 1961 році розлучилися.
Уроках 1930-тих Дольницька приїздила до Львова, була членом Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ) і листувалася з львівськими мистцями - Я.Музикою, П.Ковжуном та М.Осінчуком. Вона відшукала у Відні нащадків українського маляра і сценографа Теодора Яхимовича (1800-1889) і його мистецьку спадщину та приготувала монографію про нього, але вибух II Світової війни перешкодив її друку і матеріали залишилися в архіві АНУМ у Львові. В 1937 році Дольницька дала курс емалі у Львові для 60 курсантів (між ними були Я.Музика, М.Бутович і М.Осінчук).
Дольницька мала кільканадцять індивідуальних виставок у Відні, одну велику в Празі і одну в Нью-Йорку (1961 р. спільно з Г.Круком і С.Борачком), та брала участь у колективних виставках австрійських мистців у Відні та в сусідніх державах.
Її твори перебувають у німецьких музеях: Франкфурт-на-Майні, Хемніц, Ессен та Гагенбунд і в збірці Міністерства освіти у Відні, в музеї Українського Католицького Університету в Римі; з приватних збірок, одна з найбагатших (близько 30 творів) є в Тель-Авіві (д-р Берта Розенталь).
Про життя й творчість Марії Дольницької з'явилася монографія українською та англійською мовами в 1978 р. в Рочестері (СІЛА), автор Володимир Попович, видавець Юліян Залізняк.
Повніший біографічний нарис був опублікований у місячнику „Сучасність" , (Мюнхен, 1965.-Ч. 5).